У ній взяли участь Генеральний директор ФРУ Руслан Іллічов, Голова Комітету з розвитку промисловості, державних закупівель та співпраці з державним сектором економіки ФРУ Віталій Немілостівий, директор Департаменту регулювання публічних закупівель Мінекономіки Лілія Лахтіонова та керівник проекту GPAinUA при цьому міністерстві, експерт ЄБРР Тарас Шимко. Разом з ними проблемні питання обговорювали представники понад 50 підприємств-виробників та державних і комунальних підприємств-замовників (Укрзалізниці, Енергоатому, Київпастрансу та багатьох інших). Тому обговорення новел Закону «Про публічні закупівлі», прийнятого Верховною Радою 19 вересня 2019 року та завдань, пов’язаних з упровадженням удосконаленої процедури тендерів, одразу набуло ділового, а часом – і гострого характеру.
«Ми бачимо два завдання у процесі здійснення публічних закупівель, - зазначив у вступному слові Руслан Іллічов. – По-перше, вони мають слугувати своєрідним локомотивом для вітчизняної економіки, українських виробників складної техніки, а не для імпортерів. По-друге, такі закупівлі повинні проходити в межах рамкових угод та враховувати вартість життєвого циклу товару, коли за основу береться не лише початкова ціна предмету закупівлі, але й майбутні витрати замовників».
З ним погодилася Лілія Лахтіонова й попросила роботодавців допомогти у відпрацюванні Методики визначення вартості життєвого циклу товару. Що ж стосується самої процедури тендерів, яка наразі викликає чимало питань у виробників, то тут, за словами директора Департаменту регулювання публічних закупівель Мінекономіки, пропонується чимало важливих змін. Зокрема, це стосується боротьби з недобросовісними учасниками тендерів, які пропонують т.зв. аномальну низьку ціну; троллінгом, коли тендери блокуються, або навіть відміняються внаслідок оскарження їх результатів. Велику дискусію викликала рекомендація щодо річного планування замовниками закупівлі товарів та послуг. Звичайно, це дуже привабливий варіант, оскільки він дозволяє планувати свій бізнес на найближчу перспективу. Але виникає питання: а чи готові до такої роботи державні та комунальні підприємства-замовники?
Під час наради у виступах віце-президента концерну «Електрон» Івана Кузовкіна та начальника юридичного відділу ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» Людмили Піцул було обговорено кейси цих виробників щодо публічних закупівель. Йшлося також про проблемні питання, пов’язані з офіційним приєднанням України у 2016 році до Угоди СОТ про державні закупівлі (УДЗ). Наразі членство у даній Угоді дозволяє українським суб’єктам господарювання брати участь у публічних закупівлях на у 47 державах-членах Угоди. Незважаючи на той факт, що основними принципами УДЗ є недискримінація, заборона запровадження преференцій та забезпечення рівного доступу до визначених сторонами Угоди публічних закупівель, деякі країни-учасниці проводять протекціоністську політику.
За підсумками робочої наради було висунуто низку рекомендацій щодо вдосконалення публічних закупівель.
Слід нагадати, що за даними Світового Банку 50-70% національних бюджетів становлять витрати на публічні закупівлі. У країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) загальний обсяг публічних закупівель становить біля 20% ВВП. В Україні щорічно на публічні закупівлі витрачається приблизно 150 млрд грн.
У світі формуються підходи до використання саме публічних закупівель як засобу державного регулювання економіки і країни поступово впроваджується політика з імплементації так званих «сталих закупівель», що сприяють розвитку, який задовольняє потреби сьогодення. А це не завжди означає досягнення максимальної економії коштів за максимально низьких цін.
В Україні ж наразі перевагу отримали короткострокові вигоди і публічні закупівлі використовуються лише в якості засобу економії та раціонального використання бюджетних коштів. Обраний підхід виступає лише тактичним завданням на найближчий час і не розрахований на тривалу перспективу. Критерій найнижчої ціни часто відкидає інноваційну та екологічну складову. Тому ФРУ виступає за те, аби під час закупівель враховувати вартість життєвого циклу товару, коли за основу береться не лише початкова ціна предмету закупівлі, але й майбутні витрати замовників (наприклад, на утримання та електроенергію для систем опалення або освітлення, вартість викидів в атмосферу, безпечна утилізація тощо).
